и послал его в ...
Глупов.net
Салтыков (Щедрин)

Політики / Федір МЛИНЧЕНКО. МАМАЙ


 Краще один раз побачити, як сто раз почути -

не скажеш про "Мамаїву слободу", офіційне відкриття якої відбулося на початку липня.

 

Бо той, хто хоч раз втрапив не просто "в", а до виру вишúванко дýхого Райу, завітає сюди ще не раз, насолоджуючись візуалізацією гетьманської минувшини

 

й оповíдками про неї, та про побут українців Козацької доби, щоб повчитися у коваля, прилучитися до гончарської справи, а то й просто перепочити часúнку від гомінкóго міста, не виїжджаючи з Київа.

 

Понад 300 років назад на землí, де вже за нашого "пєрєстроєчного" часу зведено "Мамаїву слободу" (з наполегливості Констянтина Олійника),

 

колись була пасіка, що належала Михайлівському Золотоверхому монастирю. Саме звідси витікає ще й у наш час річка Либідь. Тому, вибираючи місце під слободу, пан Олійник вельми керувався сими знакóвими "дрібницями".

 

 

 

Часý (від початку й аж до втілення мрії) збíгло багато... Принаймні довше, як, приміром, дістатися пішки від Хрещатика до вулиці Михайла Донця, № 2, де й розкинулася на 9-и гектарах "Мамаїва слобода".

 

Її виплíкували однодумці-побратими пана Констянтина аж 19 років, а пройти від Хрещатика пішки якихось 7 кілометрів... Але ліпше скористатися міським транспортом. Від метро "Шулявська" їхати тролейбусом № 27 хвилин 15. І ви втрапите в рукотворне диво...

 

Ось страшна пересторога про внáдження ворога в Україну - вдень стовпом чорного диму, а вночі вижáром смолистого вогнища, що попереджувало про лихо. А се ось Висока могила, на якій кам'яний Мамай стоїть до Москви спиною. Тлумачте, сучасники: злякався чи спрямовує нарід свій геть від неї - "Геть від Москви", як писав Микола Хвильовий. За що й поплатився...

 

 

 

А ось, бачимо, ознака, що нога учнів Христових стояла і на сім місці, щоб у чистоті постала віра

 

 

 

"Життєдайною" звуть криницю, з якої напувається дерево вéршком, а не від землі з коріння, яке, коли цеберкóм зачерпуєте воду, злітає в небо - там наше коріння, бо небо - земля Господня, де Він засіває нас, щоб сходили житом вже на земельці. На жаль, кýкілю сьогодні більше від зéрня...

 

До речі, цеберко, як бачите, не на довгій тичці чи заланцюговане, а на мотузцí. І він перерізаний. Як пупóвина.

 

 

 

Олександр Бодянський, учень Яворницького, розповідав мені, що перше відро з водою (так заведено в українців) діставали з кóпної криниці на мотузці, яку й перерізали. Деталька, але промовиста. Проте в "Мамаївій слободі", думаю, ся деталька пояснюється прозаїчніше - хлопцям-охоронцям нема потреби слідкувати, щоб відвідувачі марно бóвтали в криниці.

 

Але є й символічні деталі, які свідчать не тілки про нашу родову пам'ять, а й про любов українців до краси в усьому. Не тільки в хаті

 

  ,

 

а й поза нею: чотирисвíття (зверніть увагу на чотириперий хвіст), нагáдка про трипільських коней та скіфські степи або "пóсвідка", що з сього двору хтось козакує; німб цноти, що в дворі є молода дівчина.

 

 

 

Навіть плоти, плетені в різний спосіб, та інші загорожі свідчать,

 

 

 

 

 

що українці стереглися не злóдіїв, а щоб птиця чи худíбка не влізли, як кажуть, у шкóду чи хтось, випадково заточившись, не бóвтнув у воду, йдучи, приміром, до Козацької триверхої дерев'яної церкви в ім'я Покровú Пресвятої Богородиці, яку в "Мамаївій слободі" зведено без жодного цвяшка.

 

 

 

 

Сучасну церкву Покровú збудували за реставраційними кресленнями колишньої церкви, яку 1775 року знищили разом із Запорозькою Січчю з наказу російської імператриці. Їй (мабуть в пам'ять за се) вдячні її нащадки встановили нещодавно пам'ятник ув Одесі...

 

Побачиш у "Мамаївій слободі" не тільки козачу варту чи почуєш постріли з гармат, а й зустрінеш хатніх охоронців, що підростають. Бо як без них?

 

А ростуть кошеняточка швидко. Бо, перше, на волі, а не в бетонних стінах, і харчуються не "віскосами" чи сухим пайком, а карасиками, яких в озерці, здається, більше від самої води. Діти не натішаться, заглядаючи на те диво.

 

Я дістався до того озерця вже тоді, коли попоїв юшки, звареної простонеба (упевнений) з отих карасиків.

 

Але не всі такі сентиментальні...

 

 

На відкриття "Мамаївої слободи" загостив Кінний каскадерський козацький театр,

 

що не тільки найловкіший на всю Європу, а й найдемократичніший - малеча й дорослі залюбки екскурсували на возі "Мамаївою слободою", щоб згодом, але вже пішки, оглянути садиби титаря, козаків-джур, хатку ворожки та шинок єврея-крамаря. Мабуть, що вперше діти побачать і господарські споруди наших дідів-прадідів. Бо сучасне село давно забуло за возовню, стайню чи клуню й повітку; а теперішні комора чи льох не схожі на колишні.

 

 

 

 

Є, безперечно, в нашій столиці й Музей під віткритим небом, що у Пирогові. Але "Мамаїва слобода" якась хáтніша та зáтишніша. Та й, вважай, серед асфальту, а не в передмісті.

 

 

 

Олег Скрипка, котрий, хвала Богові, вчасно показав політикам

  ,

щоб не відсиджувати марно сідниці у ВР, а опíкуватися повáжнішою справою - етнічним фестивалем "Країна мрій",

 

був не просто бáжаним гостем на відкритті острівця української минувшини, а й гостинним господарем неперевершеного музичного дійства.

 

 

Світлини Федора МЛИНЧЕНКА.

 

 

© Опублікування чи цитування сього матеріалу дозволено тільки з посиланням на Глупов.net, а для Інтернет-видань - з гіперпосиланням на сайт http://Glupov.net

San 22 Ноября 2009 02:46
Клявся, що в церкву, а гроші за вхід здерли, нахамивши.

Tanya 29 Июля 2009 13:24
Дякую за статтю, яка не обманула сподівань. Хоч і не було свята, проте це справді Рай-куточок!

сэмэн 17 Июля 2009 18:38
Живописный БАНДЕРШТАДТ!

Sol 13 Июля 2009 13:23
Про Скрипку гарно сказано, бо скільки б часу змарнував, якби Вакарчук не перебіг дорогу. А де зараз той "не здамся без бою", коли не тільки здав нас, а й депутатство, яке йому довірили, розсоплив і розмазав. А видає це за вчинок. Лайно.

Имя
Будь ласка введіть Ім'я
Сообщение
Сообщения не должны содержать ссылки на сайты
Проверочный код
Будь ласка введіть код
© 2009-2022 Глупов.net Все права защищены
Designed KinoPost. Разработка сайта: VIS-A-VIS