и послал его в ...
Глупов.net
Салтыков (Щедрин)

Глупов.tak / Міхаіл БУЛҐАКОВ. ЗОЙЧИНА КВАРТИРА


 

Сніг трутúзну п'янкý у мій келих долив,

зашморг часу стискáє зажýрену мить...

Сніг розтерзаних мрій... Хто отруту сю спив,

не зуміє, Росіє, без тéбе прожить!

 

 

1998 року, здається, а чи наступного, 99-о, Миколаївський музично-драматичний театр давав прем'єру "Зойчиної квартири" Міхаіла Булґакова.

 

Російськомовне лібрето музичної комедії на дві дії написав Юрій Рогоза, запросивши працювати над музичною частиною вистави не менш талоновиту людину, як сам, композитора - Вячеслава Назарова.

 

Миколаївці, що було дивним, зголосилися до роботи над виставою, яка б звучала не мовою ориґіналу, а українською.

 

Тому Галина Конькова, ініціювавши сей проект, залучила мене до роботи над прозовою частиною лібрето Рогози, попросивши попрацювати ще й над віршами. Що я залюбки й зробив.

 

Бо у віршах Юрія було стільки свіжáтини "перестроєчного" часу! Такою любов'ю до Булґакова вони були виповнені за його, письменницьку (й просто людсько-чєловєчєскую) нелюбов до совково-радянщини, що працювалося над перекладом навіть не на одному пóдисі, а на напівхапкóві озону, який аж струменів з сих віршів. Бо сі вірші в смороді комунальної квартири єдіноґо і моґучєґо Совєтскоґо Союза здавалися свіжим протягом-сквозняком зі шпаринки майбутніх "розвальних" подій. Gorbi... Пєрєстроєчний прораб.

 

Працюючи системно, тобто здійснюючи переклад віршів, як вони йшли у виставі, щоб крок за кроком з Рогозою співпережити його авторський задум, з якогось дива проґавив роботу над "Кокаїновим вальсом".

 

Але не переймався сим особливо, домовляючись про зустріч з автором ориґіналу, щоб одержати від нього, як вимагала дирекція театра, письмовий дозвіл на театральне життя "Зойчиної квартири" в іншому  мовному вимірі.

 

Можете уявити мій стресовий стан, коли Рогоза, сказавши, що його не цікавить переклад прозового тексту лібрето, а з усіх віршів (!!!): "Принеси завтра вранці романс Абольянінова"! Тобто - "Кокаїновий вальс", в якому метафоризувалися не побутові деталі сюжетної лінії Булґакова, а поставав романтичний образ Росії, якої вже ніколи, підкреслю, вже ніколи не повернути.

 

Леле! Я й так майже не спав протягом тижня, працюючи над перекладом, а "завтра вранці" мусив показати Рогозі те, що відклав на впісля! Та що зробиш? Не говорити ж у відповідь, що "Кокаїн", як кажуть, не "вкурúв" у мені моє поетичне натхнення...

 

"Прококаїнившись" ніч над випадковим тим недоглядом, переписав ранесенько переклад "Кокаїнового вальсу" на чистовичок, щоб не дрочити сусідів "професорським" клацанням на друкарькій машинці, та й подався домів до Юрія...

 

І ось прем'єра...

 

Місто корабелів. Український Миколаїв, що ніяк не може вибороти першості в укрáінскоґо Ніколаєва... А тут ще й Булґаков, що звучатиме в перекладі людською мовою.

 

Чомусь пригадалися слова ще одногó, як і Булґаков, україноневасника: " Там схож закат с порезом. Там вдалеке завод гремит с железом, ненужным никому: ни пьяным, ни тверезым". Ніколаєв... Я не міг повірити, що Булґакова слухатимуть українською, якої не любив ні він, ні Іосіф Бродскій. 

 

Аж ось і... Театр.

 

Фойє.

 

Бух-вєт...

 

Над'їжджають горностаї

Й чорнобурки,

Барбароси, оксенстьєри

Й люксембурги,

І фіати, і ролс-ройси,

Й мерседеси,

Пишні бюсти, аксельбанти,

І градеси,

І бульдоги повноважні,

І тер'єри,

І шиньйони, і шиншили,

І венери,

І бурбони, й чемберлени,

І медалі,

Еполети і лампаси,

І так далі,

Генерали й адмірали,

Й інша братія,

Можновладці, товстозадці.

 

Ну, розуміємо, що в поемі Юліана Тувіма "Бал в опері", в геніальному перекладі Миколи Лукаша, оповідається не про радянське чиновництво, якого натовклося на прем'єру "Зойчиної квартири" бéзмір, представляючи білу кістку радянських можновладців і радянських товстозадців. 

 

Були перші, були й другі. С жонамі. І з секретарками, які ними мріяли бути.

 

Були пожежники, була й міліція. Теж с жонамі. І теж, розуміємо, все начальствені.

 

Були... Та якої там начальственої сволочі, як казав мій дід по матері Ігнат, тільки не було! Та ось повсідалися...

 

І ось вистава розпочалася...

 

Кажу не про сцену! Ви б побачили ті начальствені обличчя... Осе й було справжнісінькою виставою, оніміло зіграною ніколаєвською номенклатурою! Вона, бідна, тільки совалася в кріслах, косуючи тихцем на сусідів (прóстих, мабуть, а не номенклатурних), які сперше й хотіли після якоїсь там сцени виявити своє удоволення оплесками, але чомусь передумували се робити. Аж ось, ні, не стрималися, заплескали в кілька рук (потім виявилося, то були кияни), почувши: 

 

Що пýсто балакать - під хвіст заповíти!

Губúти нам нíчого, крім ланцюгів -

повіялась єдність партійна по світу,

то співчуваймо партійцям без слів!

 

ПОРТУПЕЯ. І не скажіть, шановний товаришу! А за військовим обов'язком - грижа у Вас?

 

АМЄТІСТОВ. Так точно! Ось вона (подає папірець).

 

Завіє минуле всі гасла в завúшшя.

Бридкúй парадокс в душі наші проник,

бо кожен із нас, як подумать, колишній:

Хтось - граф, хтось - китаєць, а хтось - більшовик!

 

 

Одне слово, після антракту не було в залі ні перших, ні других, ні секретарів і секретес, ні дружин, ні "тьолок", які б ними мріяли бути. Пішли з вистави. Геть всі пішли. Хіба що, як кажуть, по долґу служби дехто й залишився до кінця вистави. А на ранок...

 

Дозволю собі, аби ви зрозуміли як ранковий Ніколаєв відгукнувся на прем'єру "Зойчиної квартири", навести цитату з вистави Вольфанґа Моцарта "Директор театру".

 

ФРАНК. Легко дати пораду, та не легко дати в сім раду.

 

БУФФ. Вдивовùжу просто. Гой, пане Фрáнке, так давно заручилися працею в театрі, а й гадки нема, що глядачèва розсудливість ловить ґав із просторìкувань окремих пророків, щоб згодом їм підспівувати. Тільки-но дістанемося Зальцбурґа, дасте чотирьом чи п'ятьом борзописцям по контрамарці, влаштуєте для них щоденні вечері чи сніданки і т.д. ("те, де" – так, на дурничку). А вони, жваві після частування, з найжалюгіднішого свинопаса зроблять красỳнчика, із найдурнішого бéвзя - веселунá. Натовп почне "підтакувати" писáкам, а до вас усміхнеться Фортуна.

 

ФРАНК. Любий пане Буффе, схаменіться! Ви радите купити успіх.

 

БУФФ. Наше ремесло, не приховáю, вимагає перебільшень. У такий спосіб не один ниций дурисвіт зробився багатієм-актором, безбідним поетом чи грошовитим виконавцем.

 

Моцарт, упевнений, дохідливо пояснив роль борзописців?

 

Так ось, на ранок ніколаєвскоє радіо й телебачення, газети теж, зрозуміло, ВОЗ-МУ-ТІ-ЛІСЬ! Антісовєтчєнє... І все, теж зрозуміло, від імені трудящих, народу й конкретних трудових колективів, в яких профспілкові лідери були справді активними, а не просто захищали права радянського трударя.

 

Про долю "Зойчиної квартири" на сцені Міколаївського музично-драматичного зайве й говорити...

 

 

Тут, для ознайомлення, подаємо тільки поетичні тексти Юрія Рогози в перекладі українською. Розумію, сто відсоткових розкошів без прозового тексту не відчуєш...

 

Увесь текст лібрето надрукуємо, коли випаде вільна часинка набрати його на компьютері.

 

Насолоджуйтесь.

 

Федір МЛИНЧЕНКО.

 

 

Марш ПОРТУПЄЇ

 

Ми народилися! І се - чудово,

щоб в світі жити й навіть щось жувать!

Ще й прославляти щиро владу нóву

в квартирі комунальній № 5!

 

У виуяві Портупеї реальність переплітається з яскравою картиною фантазій, навіяних кінострічками режисера Алєксандрова. Ось Портупєя карбує крок в товаристві загону, ну, щонайменше в 50 осіб. І геть усі вбрані в білі светри, й кожен розмаює прапором, і кожен притискує негреня. Підспівує Портупеї сама червона американка. Виїжджають мотоциклісті. Група мускулистих комсомольців над Портупєєю, хвацько крокуючим, утворює "тріумфальну арку".

 

Святá Травневі прапорúсто мають,

а органíзмові кортúть любить!

І я країни іншої не знаю,

де так приємно управдомом жить!

 

Все вище, в надвúщ дивовúжно

піднімем квартплати поріг,

щоб Білий барон із Парижу

війною страхáти не зміг!

 

У френчі я! Тому - найголовніший!

В квартирі № 5 всі б'ють чолом!

Всяк зна: слова для мéне наймиліші -

"Червоний ти несхúтний управдом!"

 

І сад заквітне, канцтовари будуть,

і на Сибіру дáсть плід ананас,

коли такі є полум'яні люде,

як я, на приклад, в наш славетний час!

 

Все вище, в надвúщ дивовúжно

піднімем квартплати поріг,

щоб Білий барон із Парижу

війною страхáти не зміг!

 

 

 

Дует

ЗОЇ та ПОРТУПЄЇ

 

ПОРТУПЄЯ

Прийшов я ось... Вас трохи звеселúти -

квартирку вашу треба ущільнúти!

У вашу пансько знíжену натуру

хай пролетарська внáдиться культура!

 

Вікú на вас плекáлась зліть:

на вас одну - кімнаток шість!

Аж шість кімнат... Живéте ж, гади!

Се - жирно при Радянській владі!

 

ЗОЯ

Ви, дорогий товариш Портупея,

здуріли геть з посадою тією.

Своїм ходíнням нас всіх натомúли

й амбре з чобіт геть все тут обсмерділи.

Ще й в спальню пхаєтесь, як слон!

Се, громадяне-пане, муве тон!

 

ПОРТУПЄЯ

Я тýта не рознíжуюсь в фортéлях!

Хоч - без наґана, та в руках з портфелем!

Ви краще, громадяночко, скажíте,

які заслуги має ваш співжитель?

 

Ніц в ньóго ран, "нуль" нагород...

Й не любить, кажуть, він народ.

Ганьбúть, що пишуть у газетах!

А з покоївкою, бач, втрьох жúвете!

 

ЗОЯ

Ви, дорогий товариш Портупея,

здуріли геть з посадою тією.

Своїм ходíнням нас всіх натомúли

й амбре з чобіт геть все тут обсмерділи.

Ще й в спальню пхаєтесь, як слон!

Се, громадяне-пане, муве тон!

 

ПОРТУПЄЯ

Мене зустріли, се відчув, несхвально.

Я ж, нагадаю вам, лице начальне!

Ось врáнішня підказує газета:

За тягу вашу до осíбного клозета

вас можу висилить в момент,

як буржуазний елемент,

щоб трударям приємніше жилось!

 

ЗОЯ

На се я відповíм вам: - Ось!

 

(показує Портупєї дулю)

 

***

 

АБОЛЬЯНІНОВ. Зойко, дозволь? (Кидає капелюха й ковіньку.)

ЗОЯ. Павлику! А так! Що, Павлушо, знову?

АБОЛЬЯНІНОВ. Ніц сил боротися з собою. До китайця пошліть, до китайця... Благаю...

ЗОЯ. Ну, гаразд... Добре... (гукає) Манюшко! (З'являється Манюшка.) Павло Федорович нездужає, лети притьма до китайця.

 

Затемнення. Квартира Зої зникає, а з'являється бридка підвальна кімнатка, освітлена гасовою лампою. Білúзна на мотузках. Ґандзелін над запаленою спиртівкою. Перед ним - Херувим.

 

 

Дует

 

ҐАНДЗАЛІНА та ХЕРУВИМА

 

ҐАНДЗАЛІН

Ти, китайська собацúна,

без нозá мене не клай -

де той свізий кокаїна,

со плислали із Санхай?

 

ХЕРУВИМ

На Подолі ось... З базáла

кайф і вúлуцку неслá.

Зла бандúта все заблáла...

Била, сволоць, мій пикá!

 

ҐАНДЗАЛІН

Де ти вцóла заховала

цесуцá і клепдесúн?

 

ХЕРУВИМ

В місці темнім на вокзалі

глабувáв страснúй глузин.

 

ҐАНДЗАЛІН

Со з твоя не утікала,

а взялá - і віддалá?

 

ХЕРУВИМ

Мій тікала та догнала

й била, сволоць, мій пикá...

 

ҐАНДЗАЛІН

Зулік! Зулік! Забилáйся!

 

ХЕРУВИМ

Ти, я бацу, сам бандит!

Вúпхнес бідного китайця...

Бозя твóя не плостúть!

 

ҐАНДЗАЛІН. Зулік ти! Ось, де білизну пелемо, смíття наніс - хто цистить будé?

ХЕРУВИМ. Я на тебе ісацю, а ти випхнес моя! Со зувати буде бідна китаєць у Київі? Погана товалис! Убити твоя хоцу!

ҐАНДЗАЛІН. Цить! Ти моя убивати будес, то твоя тлоски-тлоски міліція заметé!

ХЕРУВИМ. Моя голодний. Не зувáв два дні. Дай хлíпцика.

ҐАНДЗАЛІН. Ти, зулік, цýпити будéс?

ХЕРУВИМ. Нє! Нє!

ҐАНДЗАЛІН. Кази: "Їй Бозе!"

ХЕРУВИМ. Їй - Бозе!

ҐАНДЗАЛІН. Кази "Їй Бозе!" се!

ХЕРУВИМ. Їй - Бозе, Бозе Господе!

ҐАНДЗАЛІН. Візьми хліпець он на прúпіцку. Та в халат влазь, будес лобити.

 

Стукають у двері.

 

КИТАЙЦІ. Хто, хто, хто?

МАНЮШКА (за дверима). Відчиняй, Ґандзоліне, свої!

ҐАНДЗАЛІН. А, Манюска! Здласті, здласті!

МАНЮШКА. От, Ґандзалін, ходи до наших, Абольянінову знову нездужається.

ҐАНДЗАЛІН. Моя не мозе осе іти. Я твоя дам ліки.

МАНЮШКА. Ет, вже сам іди, при них і зготуєш, бо кажуть, що ти у себе аспірин підсипаєш.

ХЕРУВИМ. Со? В кокаїна?!

 

Ґандзалін звертається до Херувима китайською, а той відповідає йому щось по-китайськи.

 

ҐАНДЗАЛІН. Манюска, Херувима пíде та й злобить усеньке галазд.

МАНЮШКА. А він гóден?!

ҐАНДЗАЛІН. Уміє, не бійся.

 

Ґандзалін дістає з шафи коробочку, дає її Херувимові, щось каже по-китайськи.

 

ХЕРУВИМ. Со ти вцис моя? Ходімо, дівцино!

ҐАНДЗАЛІН (до Херувима). Ти плистойно себе поводь, п'ять лублів неси. Нацувайся!

ХЕРУВИМ. Цого знусцаєшся з бідного китайця?

МАНЮШКА. Чого сваришся на нього? Він тихенький, як херувимчик!

ҐАНДЗАЛІН. Сей хелувимцик - бандита!

МАНЮШКА. Ну, на все краще, Ґандзолін!

ҐАНДЗАЛІН. До зустліці, Манюска! А коли за моя заміз іти?

МАНЮШКА. Овва! А що, було обіцяно?

ҐАНДЗАЛІН. А, Манюска! А хто казала?

МАНЮШКА. Ручку поцілуй пані, а в губи не лізь! Ходімо, Херувимчику!

 

Ідуть.

 

ҐАНДЗАЛІН. Холоса дівцина Манюса! Смацненька дівцина!

 

(Щось зажурено наспівує по-китаськи.)

 

Затемнення. Пральня зникає. З'являється квартира Зої. У ній - Абольянінов, Херувим і Зоя. Абольянінов нюхає кокаїн.

 

АБОЛЬЯНІНОВ (марить). Порошок... чистий... мов сніг... сніг... сніг...

 

Починає звучати музика "Кокаїнового вальса". В наркотичному маренні Абольянінова переплуталося все на світі: вальсують придворні дами, виблискуючи діамантами, танцюють роботяги в спецівках, а з неба падає сніг... сніг... сніг...

 

Романс АБОЛЬЯНІНОВА

 

"Кокаїновий вальс"

 

Кокаїн, кокаїн! Шáлу влий у мій біг.

Хай німóтна душа стрепенéться в мені...

Сніг Росії, вчорашній розтáлий геть сніг...

Пролетить у мені в кокаїновім сні.

 

І сніжинки дешевих, призéмлених мрій

в порожнéчу сліпу полетять наздогáд...

Світла легкість яка в круговéрті твоїй,

кокаїн, кокаїн... Снігопад, снігопад.

 

Снігопад, снігопад... Мій омрíяний гріх...

Забуттям заметíльним лети з висоти...

Кокаїн, кокаїн... геть розтáлий той сніг,

був таким він п'янкúм, мрійно-білим... Як ти!

 

Розірвати б страждань і тривоги кільце,

за спиною лишúти доріг балаган,

і по полю - притьмá!.. Обернувши лице

до російських небес в білосніжний дурман...

 

Сніг трутúзну п'янкý у мій келих долив,

зашморг часу стискає зажýрену мить...

Сніг розтерзаних мрій... Хто отруту сю спив,

не зуміє, Росіє, без тéбе прожить!

 

Дай, Росіє, зробúть сей відчáєний крок

у те збóлене царство примáрних глибин!

Наймінлúвіше диво... Росії ковток...

Снігопад, снігопад... Кокаїн, кокаїн...

 

Херувим загасив спиртівку. Сцена освітлюється. На ній знову тільки Абольянінов, Херувим, Зоя.

 

АБОЛЬЯНІНОВ (до Херувима). Скільки з мене, любий китайце?

ХЕРУВИМ. Сім лублів.

ЗОЯ. Чому сім, а не п'ять? Грабіжники!

 

 

 

 

Куплети АМЄТІСТОВА

 

Мене чекала куля у Баку...

Та в честь Травневих свят мене звільнили!

То ж мушу я сказать: "Мерсі боку!"

більшовикам за щедру милість.

 

Я воював в червоних козаках,

і в аванґарді йшов під білим гаслом,

в тилах сидів і лячивсь на фронтах...

Як прáвило - усюди інтендантом.

 

Й били білі там комісарчиків,

а Чапаєвці - генеральчиків.

Помирали там і порýчники,

переконані та попутники!

 

Ма шер! Війна - кривавий балаган...

Каміння, бачив, плакало й ридало!

Червоні бігли мужньо на дворян,

дворяни в бидло те стріляли!

 

Не раз, скажу, я чув палкí слова:

присяга, совість, вірність Батьківщині...

Та вам скажý ось: "Ескюзе муа!" -

не хочеться багнет відчуть в брюшині!

 

Не прибічник я на "Ура!" атак!

Я (довірюсь Вам) інших справ мастак:

- На минуле все пíдем прúступом!

І з народом, ось, вмíсті виступим!

 

Я, Зоє, у ґешефті вовка з'їм

(хоч вигляд маю битого собаки).

Хто був ніким, той ниньки стане всим (!),

... як хтось зазначив з переляку.

 

В торгівлі я - бригадний командир.

Й хоч хитру час загадує загадку,

ми нóвий світ збудуєм, Зойка... Вір!

Та... Ось позич штанцята, для початку...

 

 

 

Полька

 

ПОРТУПЄЇ та АМЄТІСТОВА

 

 

АМЄТІСТОВ

Бувáв теж партєйним, ви - теж із партійних.

То, нýмо, до танцю! Й почнéмо дружить!

Колишні партійці проблемку квартирну -

зуміємо, віриться, легко пробить!

 

ПОРТУПЄЯ (захевшись). А чого ви з партії вийшли?

АМЄТІСТОВ. Дрíбне фракційне тертя. Не згоден з багатством... Обдивився,                         бачу - ні, не дається! І я тоді прямцем кажу...

ПОРТУПЄЯ. Що, ось прямо в очі... (Знову кружляють під польку).

 

АМЄТІСТОВ і ПОРТУПЄЯ

Що пýсто балакать - під хвіст заповíти!

Губúти нам нíчого, крім ланцюгів -

повіялась єдність партійна по світу,

то співчуваймо партійцям без слів!

 

ПОРТУПЕЯ. І не скажіть, шановний товаришу! А за військовим обов'язком -                         грижа у Вас?

АМЄТІСТОВ. Так точно! Ось вона (подає папірець).

 

Завіє минуле всі гасла в завúшшя.

Бридкúй парадокс в душі наші проник,

бо кожен із нас, як подумать, колишній:

Хтось - граф, хтось - китаєць, а хтось - більшовик!

 

 

КАНКАН СУСІДІВ

 

Ось! Щодня для нас - парад!

Слава, слава, слава!

Хвацько примуси шиплять -

вариться какава!

 

Сором наш клубчúть як дим,

сморід у квартирі -

всі ми мазані одним

комунальним миром!

 

Уникати стріч простúх -

барсько-зверхня звичка!

Ось нужник: один на всіх!

Значить, буде змúчка.

 

В обосíблений клозет

ми не пíдем зроду!

Хто не з нами - той кадет!

Ворог він народу!

 

Нині буде всякий дім

комунальним раєм!

От живу - какаву їм,

сахарин ковтаю!

 

За дверима в три ряди

сушаться гамáші.

Крутить в носиках, пани?!

Тож-бо, знайте наших!

 

 

ПІСНЯ ЕМІҐРАНТІВ

 

Ос! Нарешті! Фортуна, як жриця...

Нам щасливо дає навзамíн

за білетик у вільну столицю

грати роль в декольте до колін.

 

Будь смілива, дворяночко! З Богом!

Чом згорьоване серце болиш?

В світі сьому й ганебнім, й убогім

видається квиточок в Париж!

 

Все ближче і ближче, наблúзить-приблúзить

свобода обíцяний час...

Парижі, Парижі... Йой, наші Парижі,

задóрого платим за вас!

 

Не забути нам се до могили -

хрест і долю зганьбúла клятьбá...

Діти кращих російських фамілій

без Росії - лиш маса сліпа.

 

Наше місце віднині - ґальорка.

Прибувають в експресах нічних

новобранці в таксисти Нью-Йорка,

викидáли берлінських пивниць.

 

Чужбинá осорóмить, принúзить...

Хай принúзить колись... А в сей час -

Парижі, Парижі... Ой, наші Парижі...

Нам тільки б потрапить до вас!

 

Відриваєм від серця Росію -

час минулий свічею згорів...

Серце наше стиска ностальґія

геть забутих тобою синів.

 

Біль минулого серце прониже,

тільки де ти, Росіє, в сей час?..

Йой, Парижі, ви наші Парижі,

в нікудú не втечéмо від вас!..

 

Все ближче і ближче, наблúзить-приблúзить

свобода обíцяний час...

Парижі, Парижі... Йой, наші Парижі,

задóрого платим за вас!

 

 

 

 

Кінець першої дії.

 

Антракт.

(Далі буде)

Сергій Коробов 15 Августа 2009 17:44
Було б цікаво прочитати весь переклад. Чи якийсь театр взяв цей переклад в роботу?

Федір Млинченко 07 Августа 2009 17:52
Дякую, Лідіє, за заувагу. Я не пропустив картину Ґандзаліна і Херувима, бо, якщо помітили, не опублікував і вальс Зої.

Лідія 06 Августа 2009 18:55
О, я бачила ту премьєру! Тільки Ви пропустили сценку з китайцями? А вона ж є таким собі місточком, щоб дещо перепочити від негідників на сцені. Дякую!

Анатолій Христюк 06 Августа 2009 17:51
Браво, пане Федоре, за переклад. Бравісімо!!! - за передмову.

Имя
Будь ласка введіть Ім'я
Сообщение
Сообщения не должны содержать ссылки на сайты
Проверочный код
Будь ласка введіть код
© 2009-2021 Глупов.net Все права защищены
Designed KinoPost. Разработка сайта: VIS-A-VIS