и послал его в ...
Глупов.net
Салтыков (Щедрин)

Уse хороше / Федір МЛИНЧЕНКО. ЯКЩО ЛЯГАТИ, ТО РОБИТИ СЕ ЗВЕРХУ


     Книжку Федора Млинченка «Забутий присмак ненормативних думок» порівнюють з Тунгуським метеоритом, що ляпнувся в болото українського сьогодення. Знайшлося безліч людей, котрі, впізнавши себе у тому чи іншому «герої», прикладають зусилля, щоб неймовірно вдалий літературний проект Млинченка, загруз у болоті непоінформованості наших громадян про феноменальне літературне явище.

Назва «Забутий присмак ненормативних думок» провокує певні застереження, натякаючи на ненормативну лексику?

     Знаєте, нема поганих чи гарних слів. Є той чи інший зміст слова, яким людина, оперуючи, ділиться з вами своїми думками. Ось вони якраз бувають добрими чи поганими. Але я не прибічник ідеї про погане говорити поганими словами, а про добре добрими. Тобто правильними. Якраз навпаки. Вийдіть на вулицю, щоб почути, як нормальні думки викладаються ненормативною лексикою. Та що там вулиця, коли матюки стоять на полицях книгарень. Навіть у відділі «Поезія». Тому мої думки в «Забутому присмаку» справді по-сучасному ненормативні – ні матюків, ні тазо-бєдрєних викрутасів, ні сучасного ґрафоманства, яке віагрить в таланті не мистецький стрижень, а талановито зміцнює руку для чорнильного онанізму думок. Про це можна довго говорити. Нудно й безплідно. Та якось почув від когось ємне визначення: «Талант як ерекція. Якщо є – не приховаєш, якщо нема – не спровокуєш». Ось і вся моя не нормативність.

Але ж кількість чтива свідчить протилежне?

     Це у повсякденному житті, яке продукує вал, до якого ніколи не прикладав руку. Та й поезія – річ загадковіша, тобто підступніша, щоб навіть чорною фарбою змалювати білий світ, а білою заквецяти щоки, які паленіють від сорому. І нам вже не соромно, бо на фейсах інтелігентна стриманість. Тому той чи інший негатив у поезії – не осуд, а спонука. Приміром, мій «Тост» чи «Доброго ранку…». На рівні тексту ці твори (без ілюстрацій) можна прочитати двояко. Кажу про критиків. Точніше про видання, які вони представляють. Бо хтось годується від «любих друзів», хтось від «сердешних», а до когось прийшов повний «єц»… І будь-хто використає мої рядки на розсуд того чи іншого пухкого гаманця, аби довести гаманцеву правду приплаченої «свободи» слова.. А насправді… Знаєте, як в «Минувшині одного міста» Салтикова-Щедріна: «Зирни на калюжу, яка трапиться першою, – і в ній знайдеш гада, який хоробрістю своєю всіх інших гадів переважає і затьмарює». Фотографії та малюнки в книжці виконують роль згаданої калюжі, а слова Веллера, використані в епіграфі, екзаменують читача на розуміння мого поетичного кредо.

Але ж порівняти Україну з калюжею, знаєте… «Міліє Ненька як калюжа»…

     А гадів не стає менше? По-перше, калюжа – не Україна, а держава. По-друге, згаданий рядок розпочинає твір, присвячений журналістам, в якому метафоризую цензуру, персоніфікуючи її з тоталітарними зверхниками і з сучасними отаманчиками. Сумно, але свобода слова була і залишилася ознакою, за яку карають. Хоча всі, хто пнувся у владу, критикували її, владу, за відсутність свободи слова, щоб потім слово в слово почути ті звинувачення стосовно себе. Поема «Дрік» окреслює цю проблему. Так звані «темники», які здійняли стільки ґвалту, коли той ґвалт формував образ захисників свободи слова, сьогодні нікуди не поділися, а набули ознак заказушного клювання. Ввімкніть телевізор.

Історія журналістики у віршах?

      Це було б так само нудно читати, як і в прозі. Інша річ, приміром, подати: «Непрохідь тернових хащів, зацензуривши в Таращі, пекучий марець заморозив». У книжці ця думка подається оригінальніше, бо зміст виходить на рівень символів, творячи, у поєднанні з ілюстраціями, мегатекст. Фотографії та малюнки не просто «розповідають» про написане, а спрямовують поетичну думку в інший вимір, досі не знаний, міркую, в українській поезії.

А рядок «Ту жінку, закосичену вінком в корону, до влади Бог щасливо приведе» – інший, як кажете, вимір чи спекулятивна симпатія? Такий собі поетичний «темник».

      Знаєте, якщо лягати, то робити це вже зверху. Тому, передбачаючи певні закиди в ідолопоклонстві чи в шкурному інтересі, під кожним віршем поставив дату написання, щоб критики, Вам подібні, не залучали мене до кишенькових поетів. Вірш «Роксолана», як титульна композиція мюзиклу Арнольда Святогорова, написано 2001 року, а не сьогодні. Я ліпив образ Роксолани, а не Юлії. Та й зміст фотографій, дібраних під вірш, заперечує, що це панегірик чи ода нашій сучасниці. Моя «Роксолана» не виняток у книжці, а фрагмент переконання, що в державі, яка й досі не визначила державотворчої стратегії, не треба сліпо вірити жодному політику. Щоб, знаєте, не розчаровуватися. Адже цинічне словосполучення «слуги народу» не змінює свого істинного змісту.

Тобто?

      Якщо дати стислу відповідь, то вона вміщується у словах Максіма Ґорькоґо: «Человеки эти в бога не веруют, но в обращении вежливы. Говорят о бедном народе и что нужно занять высшие должности и посредством социализма снова устроить крепостное право». Зазначу, Ґорькій говорив про «соціалізм» не як про суспільно-політичну систему, а загалом про будь-яку владу. Принаймні так зрозумів для себе його слова. Замініть Ґорьківський «соціалізм» сучасною «незалежністю», щоб збагнути, що в Україні відбувається. Ширша відповідь міститься у моїй післямові до «Забутого присмаку ненормативних думок». Проте визначальними були, є і залишаться у нашому житті людські почуття, приміром, викладені у «Колисковій». Бо все інше минуще, яким злободенним воно не було б. Так – мить. Але незбагненним чином цю мить вдається розтягнути на десятиріччя, дурячи нас черговими обіцянками. Мені приємніше писати «Колискову» чи «Алюзію», проте мої «Ілюзії», годуючи духовно, не можуть, на жаль, переконати, що не краса повинна рятувати світ, а світ рятувати красу. Ось і доводиться відволікатися на вірші, в яких щирим і теплим почуттям протиставлені події та персоналії. Приміром, вірш «Бо». Але чи почують їх ті, кого вони повинні усовістити? Переконаний, позичать у Сірка очей, щоб не почути. Але мені байдуже, бо не вони, а, приміром, оця бабця є предметом моєї любові, поваги та віри, що для нас таки проклюнеться щасливіший час. Бо в іншому разі доведеться бабці пустити півня гуляти Україною.
Сашко Бодун

© Опублікування чи цитування сього матеріалу дозволено тільки з посиланням на Глупов.net, а для Інтернет-видань - з гіперпосиланням на сайт http://Glupov.net

Антон (копия) 02 Сентября 2009 11:14
Обалденное фото после уже увиденных уродов с лопатами.

Антон (копия) 02 Сентября 2009 11:12
Не Украина, а сплошь геникология кучмовских отморозков.

Антон (копия) 02 Сентября 2009 11:10
От Федонюка прет!!! Молодчинка.

Вероника Дробина 02 Августа 2009 20:40
Ну, очередной раз обгадили современных политиков, а что дальше?

Dimon 31 Июля 2009 18:16
Но прогиб перед Юлей присутствует! Зачем в "Роксолане", если не о ней, размещать фотографии с ее фейсом?

Світлана 31 Июля 2009 16:51
Придбала цю книжку в книгарні "Знання", що на Хрещатику. Тепер мрію про автоґраф від автора.

Іван Соломченко 29 Июля 2009 12:07
А що б сказав Ваш, пане Федоре, "пекучий марець заморозив" у світлі показань Пукача? Руде й миршаве, як прозвав Кучму Юрій Луценко.

Вікторія 28 Июля 2009 19:26
А й справді, подайте в кінці якісь контакти, щоб таку книжку погортати рукою, бо "мишка" й монітор дратують, коли ТАКЕ читаєш.

Антон 21 Июля 2009 15:30
Где можно приобрести этот шедевр? С Вами, Федор, нет обратной связи. Добавьте информацию после интервью. Или позвоните мне... Хотя, нет. Буду ждать информацию от Вас на сайте.

Sol 10 Июля 2009 13:18
Цей капелюх, казав Швейк, не до лиця, а до дупи.

коло 08 Июля 2009 17:30
Шановний Федір, ви молодець ! сподіваюсь ще знайти вашу книгу в світовому павутинні, на жаль присмак незабутий!!!

San 22 Июня 2009 22:28
Гіркі реалії сьогодення =)

Tata 22 Июня 2009 13:16
Гірка насолода! Про "світ, який мусить рятувати красу, а не навпаки" - згодна.

Pol 15 Июня 2009 13:30
І скіко заляпаних бризками "Тунгуського метеорита, що ляпнувся в болото українського сьогодення" своїми "ненормативними думками" спровокували у вас гикавку? І яка на них за те чекає кара? І, до речі, щодо "талант, як ерекція...", то його "ТРУДНО СКРЫТЬ, ЕЩЁ ТРУДНЕЕ - СИМУЛИРОВАТЬ". Хоча й такий переклад може бути. А в авторстві такого безумовно талановитого поета і просто творчо обдарованої людини, то й - поготів :-) А якщо без кпинів - з дебютом в інтернет-просторі. Широкого загалу і рекламного навалу!

Имя
Будь ласка введіть Ім'я
Сообщение
Сообщения не должны содержать ссылки на сайты
Проверочный код
Будь ласка введіть код
© 2009-2018 Глупов.net Все права защищены
Designed KinoPost. Разработка сайта: VIS-A-VIS