и послал его в ...
Глупов.net
Салтыков (Щедрин)

Уse хороше / Валерій СЕРДЮК. ПРИГОДИ КИЯНИНА В СТЕПУ (продовження)


Частина друга. Похмуре підземелля

Не можу сказати, що я – авантюрист. Але побувати у Донбасі й не побачити шахту?
Валерій СердюкМер Сніжного Олександр Доронін спочатку не повірив. Тоді почав телефонувати генеральному директорові (чи то "Снежноеантрацит", чи якоїсь шахти). Домовився.
Але запитав мене: "А вы в каких войсках служили?"
"В Военно-воздушных силах!"
Це справило враження. І після цього Олександр Олександрович порадив прихопити пару чистих трусів… Він не знав про мою бурхливу молодість. Після бандитської школи Подільського району та зразкової учебки прикордонного Прикарпатського військового округу мені вже нічого не страшно.
На мій подив, разом зі мною у шахту поліз і Анатолій Федорович Колядін – 63-річний інженер-електрик, журналіст, блогер, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС, котрий те все встигає зі штучним клапаном у серці.
Близько 8.30, як діти в школу, ми вже були біля найстарішої шахти Сніжного – "Ударник" (попередня назва – шахта №9). Тут зародився "червонозоряний рух", коли найкраща шахта на своєму копрі запалювала рубінову зірку. Також при цій шахті відкрили перший дитячий садочок Сніжного.
Спочатку в. о. начальника дільниці з вентиляції й техніки безпеки Олег Цимбалюк продемонстрував карту шахти й провів інструктаж з техніки безпеки.
Здали усі цінні речі: гроші, годинники, мобілки. Потім переодяглися у спецодяг. Білизна і роба, гумові чоботи. Каска, коногонка, саморятівник у вигляді термосу.  Отримали по два металевих жетони – трикутної та прямокутної форми (навіть у спецназу один). Наші прізвища двічі записали до журналу. Жетони фіксують спуск та підйом кожної конкретної людини. Якщо людина не піднялася нагору після двох змін – її починають шукати.
Сідаємо у підйомник. Мила жіночка зачиняє за нами дверцята підйомника й починається рух. Спочатку бачиш сіру бетонну стіну, потім вона чорніє, ще згодом по ній починає струменіти вода. Анатолій Колядін стоїть позаду й нічого цього не бачить…
Їдемо хвилин десять. Можна спускатися й швидше, але для людей небезпечно. Швидко піднімають породу.
Внизу нас зустрічає чоловік.  Виходити з підйомника треба обачно, бо вузькі металеві пластини вигинаються. Ліворуч і праворуч – безодня.
Олег Володимирович попередив: треба постійно бути уважним, дивитися нагору, щоб звідти нічого не гепнулося, й під ноги, щоб не зачепитися. Крім того, в тунелях повно кабелів, вони під напругою. Освітлення на шахті є, але значно менше, ніж у тунелях метро. Крім того, складається враження, що діаметр тунелю тонший…
Поступово звикаєш до темряви. Підходимо до конвеєрної стрічки. Вона подає вугілля до бункеру. Гірничий працівник навантажує вагонетки вугіллям. Загалом їх тридцять.
Туди, де лава, не ходили, бо це далеченько. Зате проїхалися на потязі, який возить робітників. Вагончики – як на дитячій залізниці. Невеличкі, тісні - не для моєї, переконався, комплекції…
По дну шахти стікає вода. Її відкачують насосами, відводять через труби. Купа різних потужних двигунів для насосів та напруги. Запобіжники, вентилі…
Загалом на цій шахті працює 752 людини. Із них на поверхні – 156, а під землею 526 робітників та 70 ітеерівців. Шахта працює у три зміни. На першу зміну в лаві 120 робітників, на другій та третій – від 40 до 50.  Це чоловіки. Є лише дві жінки, які постійно працюють під землею – геолог Ірина Анциборенко та маркшейдер Тетяна Резнік. Загалом жінок-робітниць на цій шахті близько тридцяти. Вони спускаються до шахти, але вважаються надземними робітницями.
Вихідних серед тижня немає, лише великі державні та релігійні свята. П’яного ніхто на робоче місце, особливо під землю, не допустить. І з похмілля також. Усі проходять медичний контроль. Кожен шахтар, перш ніж розпочати роботу, проходить інструктаж і розписується в журналі. Якщо він закурив під землею і це призвело до небажаних наслідків – покарання від 850 гривень до восьми років ув’язнення. Навіть якщо один робітник під землею вдарить іншого – це вважається спробою убивства.
За великого бажання можна напитися в шахті, можна й лягти поспати… Але там вогко, брудно й незатишно…
На думку Олега Цимбалюка, умови праці шахтарів майже не змінилися з часу Стаханова. Змінилися стосунки людей між собою. Немає такої дружби, сучасні шахтарі не зустрічають свята разом. Піднялися на поверхню – і кожен крокує своїм шляхом. Кожен сам за себе, один Бог за всіх.
На прощання шахтарі подарували нам з Анатолієм Федоровичем по шматочку вугілля, видобутого на цій шахті.
Помившись та переодягнувшись, ми піднялися на поверхню. Ковтаємо свіже повітря й насолоджуємось краєвидами… Черевко та Щербаков питають про враження. Колядін мовчить.
Чи було страшно? Якщо відверто – ні. Це тільки до першої судимості страшно, до першої бійки, першого приводу в міліцію, першої юшки, що стікає з твого довгого носа під час вуличної бійки… От лазити у трубу водосховища на Виноградарі у віці близько 13 років і бродити там із факелом годинами було страшнувато… Тікати від сторожа на будівництві, гепнутися з другого поверху поліклініки-новобудови на землю, кататися на крижинах по Дніпру. Здавати контрольну з алгебри для гуманітарія, зізнаватися у коханні дівчині, що не звертає на тебе ні найменшої уваги…
Страх – природнє почуття. Він мобілізує, допомагає вижити. Страшно жити у Донбасі, в старому будинку, маючи велику родину й не маючи легальної роботи й дивитися здаля на іномарки та вілли…
До речі, більшість машин на Донеччині – старі радянські. "Жигулі", "лади", "волги". Джипів мало. Спортивних я не бачив взагалі. Рухаються не дуже кваплячись. Люди купують машини для того, аби їздити, а не випендрюватись.
ПІДСУМОК ТА МОРАЛЬ
Українську мову тут розуміють, але говорять здебільшого російською. Хоча скрізь "руській мір". Але час від часу виринає й Україна. П’ятий канал і "ТВі" вловити можна. Всі написи на дорогах – українською та подекуди англійською. Частина вивісок – українською.
Назви деяких гуртків у Будинку творчості дітей та юнацтва: "Природа та фантазія", "Квітникарство", "Англійська для малят", "Перукарське мистецтво", "Візерунок", "Театральна абетка", "Історія козацтва", "Мистецтво слова", "Творча майстерня", "Пізнайко", "Вмілі долоньки", "Сірникове моделювання", "Юний медик", "Художнє слово"; секції Малої академії наук: "Біологія", "Географічне краєзнавство", "Історичне краєзнавство", «Зарубіжна література", "Українська література", "Англійська мова".
А ще "Соломка солодка "Хрумтик", виготовлена на ПРАТ "Донецький булочно-кондитерський комбінат", якось заглушує гіркоту закону Ківалова-Колєсніченка…
56 відсотків населення Донецької області – українці. На думку місцевого краєзнавця Микола Бривка, першими поселенцями цього краю були українські селяни-втікачі, а не донські козаки.  Ніяка Катря тут не проїздила. І на останніх виборах президента України на окрузі № 61 у містечку Сніжному кожен голосував так, як хоче. Ніхто ні на кого не тиснув, не намагався вплинути, ніяких порушень не зафіксовано.
Зрештою, в степу не так просто вплинути на людину… Навіть у глобалізованому світі…
Світлини надано автором.
t 19 Апреля 2013 22:09
вот такие люди добывают хлеб промышленности. Но не хлебом одним живет человек, но каждым словом от Творца.Хорошая команда.

Имя
Будь ласка введіть Ім'я
Сообщение
Сообщения не должны содержать ссылки на сайты
Проверочный код
Будь ласка введіть код
© 2009-2017 Глупов.net Все права защищены
Designed KinoPost. Разработка сайта: VIS-A-VIS