и послал его в ...
Глупов.net
Салтыков (Щедрин)

Уse хороше / Валерій СЕРДЮК. ПРИГОДИ КИЯНИНА В СТЕПУ


Частина перша. Назéмна. Оптимістична
Валерій СердюкПропозиція відвідати цей регіон була несподіваною, застукавши зненацька. Адже на сході України, південніше Полтави, я ще ніколи не був; тим більше - там, у Донбасі, де неголені люди ходять у спортивних штанях, кросівках, тримаючи біту під пахвою…
На вокзалі у Донецьку нас зустрічають двоє - голова місцевого осередку "Союзу інвалідів Чорнобиля та війни в Афганістані" Андрій Черевко та Микола Щербаков, заступник Черевка. Микола Володимирович - справжній пролетар. У хорошому розумінні цього слова. Бо 27 років проробив на шахті "Ударник" машиністом комбайну, видавав за звичайну зміну до 200 тонн вугілля, передсвяткову - по 300-400 тонн. Кремезний, здебільшого мовчазний, принциповий і безжальний до тих, хто  нехтує його принципами.  Силікоз не заважає йому палити… Говорить короткими фразами, немов рубає вугілля…
Сідаємо у мікроавтобус "Рено" й рушаємо до міста Сніжне. Довкола - густий туман. Як пояснює Андрій Андрійович - це нормально для такої пори року. Випадає багато снігу, він потроху тане, туман неначе "злизує" сніг.
Донецьк, Макіївка, Харцизьк, Торез, Сніжне. Найкраща дорога - у Донецьку. Найгірша - неподалік Зуївської ГЕС, справжній танкодром.
Місто Сніжне.Години за три досягаємо мети – міста Сніжне. До кордону з Росією якихось 15 км.
Довідка. Сніжне́ (до 1864 - Василівка) - місто (з 1938 р.) обласного підпорядкування Донецької області. До Донецька навпростець - 69 км, залізницею - 133 км, автошляхами - 76 км.
Населення - зареєстровано близько 70 тисяч осіб, реально мешкає близько 50 тисяч городян. Кількість населення неухильно зменшується.
Кам'яновугільні шахти, промкомбінат, завод хімічного машинобудування, швейна фабрика тощо; два колишніх профтехучилища об’єднано в один ліцей, гірничий технікум, дитячо-юнацька спортивна школа, 15 шкіл, п’ять бібліотек, міський клуб, Будинок творчості дітей та молоді, музична школа.
Місто засноване, як невелике поселення під назвою Василівка, 1784 року; назване на честь полковника сотні Донського Козачого війська Васильєва, що тут оселився. Міська легенда засвідчує, що назву "Снíжне" поселення отримало від Катерини ІІ, коли її екіпаж застряг у снігу в одному із численних ярів. Згодом у місцевих говірках закріпився інший наголос, на останньому складі (от уже ця примхлива тітонька-німкеня!  То в неї коні тонули, то екіпажі застрягали…).
Видобуток антрациту почато 1900 року; збільшується кількість шахт. У найкращі для міста часи функціонувало дев'ять вуглевидобувних підприємств; нині тільки два - "Ударник" і “Зоря”. Влітку "Ударник" закриють.
У місті на обліку перебуває 43 пам'ятки історії. Серед осіб, яким присвячено найбільшу кількість пам'яток району, першу позицію традиційно для Донбасу займає В. І. Ленін - йому в цьому місті встановлено п’ять пам'ятників (було більше 20-и, а зараз за цим показником Сніжне займає третю позицію серед міст Донеччини після Донецька та Єнакієвого). Боввани всі однотипні, пофарбовані у золотавий колір. Один із них - у центрі міста, передано на баланс місцевих комуністам. Тут не знесли жодного пам’ятника, просто більшість із них розвалилися самі; металеві здали на брухт.

Валерій СердюкВулиці теж вирішили не перейменовувати - у містечка й так достатньо проблем… Навіщо марнувати гроші?
14 пам'яток - братські могили радянських воїнів і партизан.
У місті народилися:
Яценко Олександр Іванович - український філософ (1929-1985).
Морозенко Павло Семенович - радянський актор театру і кіно, заслужений артист УРСР (1939-1991).
Пилипчук Роман Михайлович - радянський і український футболіст, тренер; майстер спорту СРСР (1967).
Віктор Улянич - російський композитор (1956).
З об’єктів культурної сфери мене найбільше вразив будинок творчості дітей та юнацтва під керівництвом Вікторії Васильченко.
1460 дітлахів віком від 5 до 18 років займаються у 33 гуртках та 73 групах. 24 професійних талановитих педагога створюють комфортні умови для гармонійного розвитку та самореалізації особистості дитини, сприяють розвитку творчих здібностей та обдарувань. В середньому в групі 15-20 осіб.
Кожен із його гуртків видає справжні шедеври, бо повно натхненних дітлахів. Гарні картини, вироби з паперу, м’які іграшки - все це зачаровує. Танцями охоче займаються навіть дошкільнята. Гурток юних натуралістів стежить за кроликами, папугами…
Міська збірна веселих та кмітливих на Всеукраїнських змаганнях юних інспекторів руху, яке проходило у "Артеку" виборола перше місце, здобувши чемпіонство в України.
При Будинку творчості створено та працюють два музеї: "Вчитель Сніжного" (історія освіти та жіночого руху Сніжного), "Диво рукотворне" (музей дитячої творчості).
Позашкільний заклад співпрацює з молодіжними і дитячими об'єднаннями й організаціями, підтримує розвиток дитячого самоврядування.
Хороша школа мистецтв. Зокрема, у ній працює творча родина Каплуновських - Леонід Іванович викладає гру на баяні, а Лариса Володимирівна - спів.  Стаж Леоніда Івановича - сорок років. А їхнього онука якось вельми розхвалив Йосип Кобзон.
У художній студії проблеми - не вистачає меблів. Діти приносять з дому старі стільці, викладач їх лагодить і на них його вихованці відточують свою майстерність.  Викладач упевнений - будь-яка людина може малювати. Просто талант не одразу розкривається. Підтверджую - один із моїх однокласників справді, несподівано для всіх, раптом виявив талант у малюванні графічних портретів. А в школі, пригадую, було таке миршаве. Та ще й з ластовинням…
Музей - СніжнеНепоганий музей бойової слави. Але це скоріше музей радянської зброї. На мою думку, на його базі можна створити чудовий історичний музей або музей історії міста Сніжне, додавши музеї діючих шахт. Адже бойова слава мешканців Донеччини почалася не із жовтневого перевороту в Петрограді, а, принаймні, з битви при Альті (1068), Калці (1223) та походу новгород-сіверського князя Ігоря на половців (1185).
Крім того, парадний фасад музею чудовий, а збоку обвалюється "шуба"…
Мер Олександр ДоронінТа понад усе, найголовніше те, що зусиллями міського голови Олександра Дороніна вдалося зберегти більшість закладів культури.
Центральна бібліотека оснащена комп'ютерами. Це - спонсорська допомога місцевого депутата Андрія Пономарьова. Справа в тім, що комп'ютери тут є майже в кожній родині, а от Інтернет - не завжди. Тож юнь поспішає до бібліотеки передусім поспілкуватися у "мережі". При нас одна дівчинка навіть переглядала фільм "Сумерки. Сага". Для користувачів Інтернету є графік, за дотриманням якого суворо стежать працівники бібліотеки. У цьому закладі не викинули жодної книжки, досі зберігають повне зібрання творів Леніна, додаючи сучасних авторів. Побродивши бібліотекою, залишився задоволений. Є класика, всі сучасні книжки, включаючи Оксану Забужко, Марію Матіос, Сергія Жадана. Представлені місцеві літератори. От тільки я не певен, що дітлахам Донеччини варто читати Ірену Карпу. Може краще засвоїти перш за все класику?
Найгірше враження справляє кінотеатр "Сніжинка". Його давно варто реконструювати й демонструвати там сучасні фільми, а не лише проводити творчі вечори… Фільми там показуть вкрай рідко…
Побутові умови складні. Гарячої води нема, її гріють колонками. Холодна вода добре подається на нижні поверхи…
Торгівельний центр "Шахтар", орендований дрібними фірмочками, працює навіть у будній день десь до 16-ї години. Підійшов до нього ввечері, він уже був зачинений. Тож нічого толком не скажу, бо до середини не потрапив.
У Донбасі традиційно полюбляють спорт, особливо футбол. Молодь Сніжного охоче займається найрізноманітнішими видами спорту, щоправда, власного басейну зараз нема, тож їздять до сусіднього містечка Торезу. Дошкуляють також інші проблеми. Наприклад, тренери у нашій державі отримують значно меншу зарплатню, аніж викладач фізкультури у середній школі. Викладачеві достатньо раз на п’ять років поїхати на курси підвищення кваліфікації, а тренерові треба видавати рекорди, виборювати перші місця… При цьому діти помирають не на тренуваннях… При нас тренер греко-римської боротьби скаржився директорові школи Сергієві Моргунову на турніки, які вони змушені ремонтувати власними силами… Дякувати місцевій владі, встановили склопакети в одному із залів.
Загалом усе було б чудово, якби не клятий туман. Він оповив Савур-могилу, не давши нам змогу помилуватися околицями, він укривав Сніжне (я взагалі не знаю, як в такій імлі можна їздити?)
ВРАЖЕННЯ ПРО ДОНЕЦЬК ОЧИМА "ПОМАРАНЧЕВОГО"
Донецький вокзал. Його реконструювали за таким же принципом, що й київський - доточивши сучасні конструкції до старої кам’яної споруди. Зала очікування - просто шикарна. Зручні сидіння із шкірозамінника блакитного кольору… Тільки ручки крісел не дуже зручні, руки зісковзують… Працівники вокзалу ввічливі… Вокзал великий, тому пасажирів небагато, достатньо вільних місць. Тоді як зала очікування столичного вокзалу більше нагадує циганський табір - гамір, запах старих шкарпеток і брак вільних місць.
Камери схову речей одразу не знайдеш. Вони притулилися збоку від центрального входу; там само і табличка, яку погано видно. Замість власне камер - стелажі. Для моїх клумаків це нормально, але якось дивно для мільйонного міста… 20 гривень за день - і жіночка сама їх тягне до полиць.
Коло вокзалу бовваніє нова церква. Якась похмура. Надто близько до приміщення вокзалу; мабуть місця забракло. В результаті - сильна вібрація від потягів та автотранспорту. Церква весь час стоїть зачинена. Відкривають її лише на великі церковні свята.  Та й зовні вона якась занадто модернова, побілили б її, чи що…
Рухомий склад різний. На другому маршруті, що їде від залізничного вокзалу до Донецького металургійного заводу - чудові нові тролейбуси. Талони ніхто не компостує, купив і запхав до кишені. Компостери розкурочені, з них стирчать дроти.
Зупинки у громадському транспорті оголошує автовідповідач. Приємний жіночий голос чітко вимовляє слова. Але на самій зупинці немає ніяких написів. Незнайома людина просто не знатиме назву зупинки, якщо підійде до неї з вулиці. Дивина…
Валерій СкрдюкМаршрутки мені не сподобалися. Старі, незручні, вхід лише через передні двері. "Богданів" мало.
Найкрасивіша споруда у столиці Донецько-Криворізької монархії - обласна податкова адміністрація. Висока, з арками, акведуками. Декілька років тому в цьому приміщенні від снігу обвалився дах і перекриття. Уявляю, як потішалися місцеві. Як фотографували на згадку таку новину…
Найсучасніший супермаркет - "Донецьк сіті" нічим не вразив.  Бутіками нас, киян, не здивуєш. Ціни на квитки до кінотеатру такі ж, як і в столиці. На верхньому поверсі - великий книжковий магазин. Дуже багато російського паперового лайна: попси, ідеологічних та псевдоісторичних книжок про Сталіна, Велику Вітчизняну, білогвардійщину. Але жодної інформації про Донецьк - ні книжечки, ні буклетика, ані карти населеного пункту. Це ж як треба не любити своє місто! Шурику Лук'янченку ніколи займатися такими справами - то в нього з'їзд у Сєвєвєродонєцку, то матч улюбленої команди, то звіт перед "хазяїном", який оселився в Києві…
Туди й назад ми їхали фірмовим потягом №37-38; квитки вартістю до ста гривень (плацкарт). На потязі намальовано "Донбасс", але все решта - державною мовою - написи на фіранках, запаяні пакети із білизною  "Донецька залізниця"…
Бригада донецька, головним чином жінки середнього віку. Серед них є такі завзяті, що й в пику можуть затопити. Потяг мчить, роблячи лише дві зупинки, по півгодини кожна. Декілька разів ми зупинялися на перегоні, пропускаючи сумнозвісні "хюндаї"… "Хюндай" виглядає дуже привабливо - у вагонах яскраве денне світло, зовні світяться різнокольорові лампочки, напис: "Донецьк-Дніпропетровськ"… Але то - мара…
І туди й назад їхали в супроводі гарних молодих дівчат. З Донецька поверталася на українське Подніпров’я баскетбольна команда школярок з міста Чернігова. Лаяли Донецьк, донецьких, Януковича, регіоналів. Нічого їм не сподобалося… Тринділи, хихотіли, швендяли вагоном до півночі. А вранці їх ледве підняли… А я собі ткнувся в книжечку Акуніна й лише час від часу зиркав на верхні полиці…

Имя
Будь ласка введіть Ім'я
Сообщение
Сообщения не должны содержать ссылки на сайты
Проверочный код
Будь ласка введіть код
© 2009-2017 Глупов.net Все права защищены
Designed KinoPost. Разработка сайта: VIS-A-VIS