и послал его в ...
Глупов.net
Салтыков (Щедрин)

Уse хороше / Валерій СЕРДЮК. "УКРАИНА - СТРАНА МИРНО-ХАОТИЧЕСКАЯ"


Бувають же приємні несподіванки! Зазирнувши нещодавно до Національної парламентської бібліотеки, був вражений.

По-перше – технічним станом. Років 15 тому книжки тут були якісь пошматовані, обписані (скажімо другий том творів Платона. Лише два примірники. В одному – вирвано 40 сторінок критики). Але час не стоїть на місці…

Завітавши до інформаційного центру НПБУ, перш за все вражає технічна оснащеність – пласкі монітори, клавіатура, "миша" - усе одного кольору, однієї фірми…

Друга несподіванка – презентація останньої книжки Андрія Куркова "Форель а la нежность" (видавництво "Фоліо", 2011).

Забита вщерть зала, представлені всі вікові категорії.   Зачаровані бібліотекарі й зухвала молодь.

На моє запитання, чи не пора нашим деяким майстрам  слова вертатися з політики в літературу, Андрій Юрійович відповів, що з політики немає вороття, вона засмоктує…

  "Форель a la нежность", що дала назву книжці - невеличкий кулінарний трилер. Дія твору відбувається навколо ресторану, шеф-кухар якого зник і ніхто не знає, що з ним трапилось.

Привертає увагу повість «Деклассированные». Автор присвятив його Костянтину Вагінову та Андрію Платонову. Як на мене, є також подібність до "Собачого серця" Булгакова… Боротьба інтелігента з пролетарями й жлобами…

До нової книги також увійшли і понад 40 публіцистичних нарисів: короткі оповідання, повісті, подорожні нотатки про Ісландію, Росію, Норвегію, враження від участі автора у автопробігу з Петербурга до Єкатеринбурга, думки про продажних даїшників, кумедну українську армію, замки сучасних чинуш та українську міфотворчість.

З цієї книжки я довідався, що автор ненавидить війну ("Я вообще против войны. И против войны старшего поколения с младшим" ("О двух Украинах") та насміхається з армійського дебілізму й безглуздя (повість "Нападение" та розповідь "Время невидимых перемен"). Щиро дивується з того, що інтелектуально багата Україна є водночас кадровою пустелею й постачає мозок для інших держав і не здатна гідно представити свої твори на міжнародних книжкових виставках…

З любов’ю та ніжністю він описує наше місто ("Сон Киева. Его друзья и враги"), хоча часточка його серця – у Львові ("Львовское послевкусие").

Взагалі відчувається, що серце автора – тут, у столиці, на березі Дніпра. Короткі розповіді про відвідання закордону і знову замилування київськими вуличками…

"Под ёё синим зонтиком они прогулялись мимо Золотых ворот, вишли на Владимирскую. Она держала его под руку. Ему это было приятно. Дождь заставлял их идти плечом к плечу под "одноместным" зонтиком. И они шли, переступая через ручейки воды, стремившиеся влиться в большой ручей, бежавший вниз по Владимирской, в сторону Оперного театра"…

Гарні пейзажі: "Вечер был прохладным, но сухим. Воздух дышал глубокой осенью.  Прелость опавших листьев насыщала этот воздух особенным сладко-кислым сиропом".

"Бордовое солнце, как крашеный мыльный пузырь, медленно закатывалось за дома. Вечер задыхался темнотой, в которой, словно тончайшие иглы, холодно кололись звёзды. Полярная равнодушно холодила сердца одиноких прохожих и гоняла по их спинам испуганных мурашек. В эти вечера прохожие ничего не ждали, кроме погоды на следующий день…"

"Погода присмирела и вела себя, как хорошо выдрессированная собака. Небо очистилось, солнце искрилось, всё остальное зеленело и собиралось цвести".

"Утро после грозы всегда радует свежестью воздуха. Природа словно просит прощения за предыдущую непогоду и пытается задобрить на время всё живое".

Книга "Форель а la нежность" цінна тим, що в ній, поруч із вигаданими персонажами є думки самого автора про  роки української незалежності, недоліки, негаразди, недоречності. Самозахоплення землі, двомовність,  проблеми книгодрукування. Курков, подібно до Олександра Радіщєва, теж проїхався з Петербурга до Москви). Висновок: "В России не любят правил вообще, а правил дорожного движения особенно». В той же час Україна – «страна мирно-хаотическая. И наш хаос может быть опасен только для нас самих.  Внешнему миру нас бояться на стоит".

За Андрієм Курковим спостерігаю давно.

Я люблю його за приязнь і вихованість, толерантність та інтелект.  Справа не лише в його популярності. Це єдиний сучасний український письменник, який живе на гонорари від своїх видань, а не від зарплати держслужбовця, не пнеться у владу, не вимагає премій, номінацій, не бере участі у політичних шоу, нормально сприймає критику…

Водночас постійно допомагає своїм колегам, на кожному "Книжковому світі" представляє іншого автора, й не одного.  Може спілкуватися з будь-якою аудиторією.  Довкола нього завжди «зграя» співрозмовників…

Якщо порівняти, скажімо, Куркова та Андруховича, то Курков живе тут, в Києві і їздить по всьому світу. Андрухович мешкає в Німеччині, звідти критикує кляту владу й час від часу навідується до нас, темних та неписьменних, які не завжди розуміють, навіщо читати вірші під музику… Андрухович, потроху стає діаспорою, яка вчить нас жити із-за океану, замість того, щоб допомогти тут…

У Куркові дивовижним чином поєднуються ділові якості із добротою й чулістю.

Андрій Юрійович Курков – етнічний росіянин, який народився у Ленінградській області, повністю інтегрувався в українську культуру й збагачує її, не відгороджується від читачів.  Це український російськомовний письменник. Його твори читаються легко, немов вливаються в душу…

Курков у новій книжці відгукується на різноманітні проблеми киян: нічні стрітрейсери на Софійській площі, "невидимий мер" Черновецький, зникнення Сінного ринку і закриття невеличкого поштового відділення однаково турбують його.

Безумовно, було б непогано, аби він не лише говорив, але й писав українською… Але тоді це був би вже не він. Адже "раздвоенная личность, как крепко выпивший мужик, может «раздваивать» все остальное вокруг себя, в том числе и страну" ("Две Украины"). То чи варто двоїтися, ділити Куркова, прагнучи відповісти на запитання - він наш чи не наш?  Наскільки він український?

Ось як на це відповідає він сам: "Пускай кто-то считает себя чистокровным украинцем или чистокровным русским, чистокровным русином или гагаузом, но личная чистокровность не должна становиться критерием отбора в политическую партию или на работу. Особенно в такой богатой реками стране, как Украина" ("Как нам обустроить Украину").

Поза літературою Курков не боїться висловлювати свої думки й відстоювати їх. На початку 2005 року він став персоною нон-грата в Росії. На теренах РФ припинено поширення його книг, зв'язок з його російським видавництвом "Петербургский писатель" розірвано. Однією з можливих причин такого явища Андрій Курков називає свої виступи у пресі під час "помаранчевої революції" у яких він давав негативні оцінки щодо офіційної політики Росії та її втручання у хід українських виборів-2004.

Втрачати Куркову після цього вже нічого. Його аудиторія – весь світ, а не лише територія за хутором Михайлівським…Тож він далі заколочує цвяхи в труну російського шовінізму: "Нет, я не завидую России. Но и нам не завидую. Ведь это неопатриотизм нации, в очередной раз победившей горцев, пытался смыть нашу  Тузлу.  Это неопатриотизм великого соседа  мешает окончательно узаконить восточные границы Украины. Потому что "ни пяди родной земли врагу!" Врагу или другу – это, впрочем, все равно. Главное: что "ни пяди!" І тут же: "Какая гармония в Карпатах и вокруг них! Вся Западная Украина – сплошная гармония. Природа могучая, люди приветливые…" ("Как нам обустроить Украину").

Критикує автор і нинішніх політичних лідерів – Ющенка, Януковича, Тимошенко, Олександра Мороза.

"Рецепт успеха от Юлии Тимошенко универсален: обещать максимум, комментировать минимум, апеллировать к наиболее абстрактным понятиям, таким, как справедливость, счастье, процветание. И тогда справедливость обязательно победит" (жовтень 2007 року).

При цьому "Коммунисты – не в счёт. Они сами в коммунизм не верят и другим мешают".

"Я сижу в итальянском ресторанчике в лондонском аеропорту Хитроу. Ем овощной суп и жду рейса на Берлин. Я сюда ещё прилечу дней через десять". Все, замовкаю, поки "жаба" не задушила остаточно…

 

Світлина Андрія Куркова knyharni.livejournal.com

Анна 08 Июня 2011 12:39
А Курков справді наш письменник! Мудрий і далекозорий.

Имя
Будь ласка введіть Ім'я
Сообщение
Сообщения не должны содержать ссылки на сайты
Проверочный код
Будь ласка введіть код
© 2009-2019 Глупов.net Все права защищены
Designed KinoPost. Разработка сайта: VIS-A-VIS