и послал его в ...
Глупов.net
Салтыков (Щедрин)

Светлое будущее /


ФЕДІР МЛИНЧЕНКО. ПОВНА ЛАЖА
Моя знайома, коли стрівся з нею в останню серпневу неділю, поцікавилася: “Є в Київі музей, в якому б ти не переступав поріг?”
У мене був мій осібний план і на знайому, і на мій відпочинок цього недільного дня, який височезним небом та пекучим сонцем не міг спровокувати думку, що це літо через кілька днів я тільки згадуватиму.
Бо... Осінь.
А душа прагла літньої насолоди.
Тому гарячково почав пригадувати щось таке... Таке нудно-музейне. Яке б не зацікавило суто жіночу допитливість та не принесло б їй задоволення у високих естетичних потребах.
Поки над тим гарячково думав, удався до несміливої спроби щодо морозива або пива. Або і того й іншого в будь-якій калейдоскопній послідовності смакової насолоди.
Бо які там ще музеї?!
Але вона не спокусилася ні на морозиво, ні на пиво, наполягаючи на своїй вигадливій забаганці піти туди, де я ніколи музейно-екскурсійно не був.
І пригадалося мені, що моїх однокласників, коли їх прийняли в піонерію, водили на екскурсію у військовий музей, який був у приміщенні будинку офіцерів, що в Київі. Туди, бо музей Лєніна (традиційний у совковому вимірі для такої видатної події в житті школяра) мусів би перейти ще й на нічну зміну.
Мене на тій екскурсії не було. Бо в піонери тоді приймали суворіше, як оце зараз набирають команду землян, котрі невдовзі навіки полетять на Марс.
Тому той день запам’ятався мені ще й тим, що вперше наш дільничий міліціонер привів мене за вухо у свій “кабінєт” за гру на гроші.
Була така у нас забава, коли монеткою цокнеш об цеглину в стіні, а потім, розчепіривши великий і середній палець, тягнешся до 5 коп. супротивника.
Наступного дня поділився своєю кримінаьною пригодою з моїми вже красногалстучними однокласниками, почувши від них, що я значно цікавіше провів час. Бо той музей - повна лажа.
Було у нашому спілкуванні таке ненормативне слівце. Лажа. Я про нього ще згадаю.
Ото й розповів своїй супутниці про ту недопіонерську прикрість, сподіваючись, що вона, знайома, надасть перевагу таки пиву-морозиву, а не мілітарним експонатам.
Але вона затялася.
І ось ми в музеї...
Зараз він зветься Національним військово-історичний музеєм України.
Скіфи, сармати, козацька доба замилували моє око не так видатними експонатами, як спогадами про мої археологічні експедиції, коли був студентом.
Наступна зала - часи Української Народної Республіки та коротке правління Павла Скоропадського. Гетьмана України, який, знаємо, не був прихильним до ідеї українізації національного війська.
Але музейники цю обставину обійшли мовчанкою.
Аж ось і наступна зала. І всі... Геть усі експонатні кімнати після неї.
Склалося враження, буцім керівництво музею чи не чуло про закон щодо заборони пропаганди символіки комуністичного режима, чи прочитало його у якийсь свій, своєрідний, спосіб. Враження, що керівництву музею забракло чи то часу, чи то бажання, щоб не героїзувати “Лєнін ‑ жів!”, “Сталін ‑ наше фсьо!” та “Дєди ваєвалі!”, аби, не ховаючи експонати від ока відвідувачів музею, подати те все під кутом зору наших сучасних державницьких устремлінь, а не омани про так зване свєтлоє будущєє.
Підкреслюю - наших сучасних державницьких устремлінь, а не совдепівського минулого.
Бо тут тобі: і шкіряні кашкети з п’ятикутною, і Богунський полк, і текст військової присяги на вірність Союза Совєтскіх соціалістічєских рєспублік, і газета “Сталинец”, і “чекисты Украины”, і навершя з СССР та серпасто-молоткастими символами, і “Родіна мать завьот!”, і Дєпутатскій білєт Ванди Львовни Василевської, і...
Унікальні експонати.
Унікальні!
Які від ока відвідувачів музею заховати в запасниках (чи знищити, як ото, приміром, Лєніна на колишній площі Жовтневої революції чи на Бесарабці) - переконаний, злочин.
Бо це вам - не оригінальна табличка назви київської вулиці Лєніна, побачена мною в Жулянах. Хоча й вона має беззаперечну музейну цінність.
Але...
Хіба можна в одній площині експозиційної вітрини присусідити поруч музейних експонатів стрілецької дивизії “Галичина” фотографії “Київ очима німецьких окупантів” та фотографії “Київ очима угорських окупантів”, аби не спровокувати думку, що “Галичина” воювала проти українців?
Або, приміром, “Памятка советского воина-интернационалиста”? Або ж (музейний коментар): “При виконанні інтернаціонального боргу”.
Кому чи перед ким оце ми заборгували в Афганістані? Чи музейники просто тупо переклали російське “інтернаціональний долґ”, не заморочуючись над його значенням?
Не роздаватиму поради, що з отим усим робити. Бо не фахівець у музейній науці. А просто, як громадянин України, ділюся враженнями щодо відвідин музею: - Совок совком!
Ба, навіть гірше за совок, бо там панувала ідеологія. А тут...
Ну, скажіть, як можна Іловайський котел називати “так званий”?! Або армію путінської Росії, в якій служать, приміром, буряти, називати “російські війська”, уникаючи назву країни аґресора? Адже на жодному папірці, підклеєному під експонатом, на жодному банері, розтягненому в залі АТО - Російська Федерація не згадується.



Але все-таки є виняток. Та й той явлений не музейними працівниками, а експонатом.



І насамкінець.




Повертаючись, як ото й обіцяв, до словосполучення “повна лажа”, скажу, що то занадто висока оцінка від побаченого в музеї.
Бо то не просто лажа, а повний... Ну, перше слово гасла на світлині, яку оприлюдню.

Имя
Будь ласка введіть Ім'я
Сообщение
Сообщения не должны содержать ссылки на сайты
Проверочный код
Будь ласка введіть код
© 2009-2017 Глупов.net Все права защищены
Designed KinoPost. Разработка сайта: VIS-A-VIS