и послал его в ...
Глупов.net
Салтыков (Щедрин)

Політики / Богдан МІРОШНИК. ПРО ТАКЕ НАВІТЬ ЛЯЧНО ПОДУМАТИ


Юрій ЛуценкоЗвільнення з тюрми Юрія Луценка, помаранчевого екс-міністра Міністерства внутрішніх справ України, все ще одна з найобговорюваніших подій у засобах масової інформації.
Політологи, журналісти й просто люди, яким свербить язик не менше від отих двох перших професійних говорунів, уже геть все розіклали на політичній полиці, пропонуючи свої варіанти розвитку подій.
Тут тобі - екс-зека мітять і на столичне мерське крісло, і навіть убачáють у його амністії тонку гру певних кіл команди чинного президента України, які ніби тим звільненням підкочують Троянського коня під ніби одностайно міцні й ніби справді опозиційні мури "Свободи", "Удару" та одного чоловіка, який тимчасово виконує обов'язки Юлії Тимошенко.
Сумнівні висновки.
Сумнівні не тільки щодо Луценка в ролі "себе красивого" розсварити порадами й настановами триєдиність намірів Яценюка, Тягнибока й Кличка у висуненні єдиного кандидата на ґаранта Конституції вже недалекого президентського 2015-о року, а й стосовно все ще можливого волевияву киян у виборах мера: або й надалі довірити цю посаду Олександру Попову, тим дякуючи йому за переможний сніжний "сталінград" і жахливі київські дороги, або довірити обігрів мерського крісла якимось іншим сідницям. Тим, приміром, які ще пам'ятають нари й посаду тюремного бібліотекаря.
Хоча й ці висновки - теж сумнівні.
Адже Луценко, з якого не знято судимість, не може висувати свою кадидатуру не тільки на виборах київського голови, а й протягом десяти найближчих років обіймати керівні посади. А так звана тонка гра провладної більшості - невдалий комплімент для неї, звиклої безкарно ламати через коліно будь-яку ситуацію.
Луценка, міркую, випустили з інших причин...
Не накáркую.
Бо про таке навіть лячно подумати.
Здоров'я.
Тобто фізичний стан, про який хтось із мудрих сказав: "Здоров'я - це ще не все. Але без нього все інше - ніщо".
Саме ця думка була першою, коли в соціальних мережах Інтернету прочитав захоплені відгуки, що Юрій Луценко в день свого звільнення встигне дістатися на мітинг, організований опозицією в парку імені Тараса Шевченка. На моє чемне зауваження, що було б краще з тюремної койки щодуху гнатися не на мітинг, а на лікарняне ліжко для негайного обстеження, з'явилася злива звинувачень у моєму не патріотизмі.
Ще раз скажу, що я не накáркую. Бо про таке навіть лячно подумати. Але й не вірю в доброчинність у справі звільнення Луценка, який навіть з-за ґрат різко критикував чинну владу. Та й чи хтось пригадає хоча б один приклад гуманного ставлення будь-якої влади до людини, яка для існування цієї влади є вельми небезпечною? А ось прикладів лже гуманізму безліч. Наведу тільки один.
Так трапилося, що про волю для Луценка почув, читаючи вірш Євгена Плужника. Дивний збіг обставин. Але промовистий. Ось той вірш.
Юрій ЛуценкоМудрості не вивчитись чужої, -
Треба помилятися самим.
Скільки слів лишилося від Трої,
Що забрав собі на оди Рим?
А проте вчитайся в кожну кому,
Всякий промовлятиме рядок:
Краще помилятися самому,
Ніж чужих навчитись помилок!
Читаючи цю поезію, пригадав, що гуманний сталінський суд вирок про розстріл українського поета замінив на десять років таборів. Для смертельно хворого Євгена Плужника, здоров'я якого вже було підточене сухотами, доброта батька народів додала до його життя якихось пів року. Але формально судочинна система режиму заробила собі плюсик людяного ставлення до безневинно засуджених.
Тому й не вірю в доброчинність у справі звільнення Луценка. Хоча, дай Боже, щоб я помилявся. Бо може бути й таке, що на Луценку відкатують програму для звільнення жінки, формальну роль якої тимчасово перебрав на себе Турчинов.
І насамкінець. Про що мені теж лячно навіть подумати.
Надмірна увага до тієї чи іншої дрібної події створює інформаційну загату для поширення й обговорення в суспільстві не просто важливих для нього, а вкрай необхідних у вирішенні проблем.
Кілька сніжків, кинутих у депутатські спини, відволікли увагу від проблеми київських виборів і бездарності опозиційних лідерів відстоювати цю проблему в стінах українського парламенту. Гучний лемент про неправомірність засідання теперішньої депутатської більшості поза стінами сесійної зали, що прямо заборонено Конституцією, відволік увагу від справжніх намірів комуністів, які ніби руками й ногами були за вибори в Києві, а вже через кілька днів "розпиляли" сім мільярдів народних коштів. Але й це не найстрашніше. Є значно небезпечніші речі, про які не просто лячно, а й моторошно подумати.
Кажу про підготовку влади до зміни виборчої системи, в якій запанують мажоритарщики. І суспільство, позбавлене можливості обирати слуг народу за відкритими партійними списками, яких сьогодні, як чорт ладана, бояться всі без винятку партії, представлені у Верховній Раді України, облуговуватиме мажоритарну - мажорну, прости Господи, еліту, рабськи працюючи на кілька сотень людей з депутатськими значками.

©
Карикатура Олександра МОНАСТИРСЬКОГО.

Ізя 10 Апреля 2013 23:35
Кричали - "Юлі - волю!", а вийшло, що Юрі... Луценко менш небезпечний, аніж жінка з косою...

Имя
Будь ласка введіть Ім'я
Сообщение
Сообщения не должны содержать ссылки на сайты
Проверочный код
Будь ласка введіть код
© 2009-2017 Глупов.net Все права защищены
Designed KinoPost. Разработка сайта: VIS-A-VIS